1 стація. Ісуса Христа засуджують на смерть

(владика Михаїл Колтун)

Дорогі паломники, браття і сестри!

Ми всі є налаштовані до життя і до спасіння. До нашого життя приходить спаситель Ісус Христос, який вказує нам на вартість нашого спасіння. Він приходить, оскільки Він заопікувався життям на землі, - так Він заопікується дорогою нашого життя, яку ми обрали і якою ми йдемо.

Наша життєва дорога є заражена на безліч небезпек, в які ми легко попадаємо. Це утруднює наше життя, ми чуємо себе обездоленими і не маємо поради в своєму житті. Звертаємося до Бога, і Господь чує наш голос, Він приходить на землю, і Його спасіння є у Хресній дорозі. Ісус на цій землі творить Хресний путь спасіння. Він добровільно вибирає терпіння заради нашого спасіння. В цьому світі він зазнає всякого роду несправедливості і надужиття, до якого спроможний в нашому житті гріх, навіть на Хресну і ганебну смерть. І ці терпіння Господь приймає за себе, щоб перетерпіти і принести ці терпіння в жертву заради нашого спасіння. Це є Його любов до нас, і Він цією Любов’ю вчить нас, щоб ми ставали Його послідовниками у власному спасінні.

Для нашого розуму це абсурд – брати терпіння на себе., але тільки віруючи у цю добру новину, віруючи у це воскресіння, яке проходить через терпіння, ми можемо довіритись Богові.

Заради життя на землі та життя з Богом у вічності, ми є охрещені і беремо на себе визначені Богом християнські обов’язки. Таким чин ми проносимо через своє життя разом з молитвою усі терпіння, нашу віру і любов, наші надії. Наше охрещення спонукає нас до того, щоб пронести цей образ Христа через усе життя, будучи Його послідовниками.

«Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій хрест і вирушить за Мною». Коли ми віримо в чуда Ісуса Христа, які Він довершує у нашому житті, коли ми віруємо в життя вічне, то маємо і вірити в наші сили, зносити терпіння і покладати жертву – тоді ми поєднуємося з Христом.

2 стація. Ісус бере на себе хрест

(о. Любомир Яворський)

Часто в житті ми чуємо про хрест: свій, чийсь, найчастіше, коли буваємо у храмі, слухаємо слова Божого, ми чуємо про хрест. Хрест, який кожному з нас даний. Кожен несе свій хрест. Це є наше життя. Його треба прожити так, щоб мій хрест не зважаючи, який би він не був важкий. Можливо, мені вадко нести свій хрест, але я його несу. Хрест, який взяв Ісус Христос, любив цей хрест, бо на цьому хресті він віддавав життя за кожного з нас. Задуматись – любити хрест і віддати життя своє. Ми сьогодні молилися за військовослужбовців, які віддали своє життя. Можливо, вони любили свій хрест, можливо вони любили своє покликання, свою службу і захищаючи свою державу віддали своє життя. Велика небезпека перед християнами – дуже легко християнин хотів би звільнитися від хреста, і це є спокуса. Завдання християн – це нести свій хрест, хотіти його нести, але й ще більше – навчитися від Ісуса Христа любити його. Тому другу стацію молячись тут, приймімо свій хрест яким він є, любімо його. А якщо ми його приймемо, то полюбимо його і будемо досконалими християнами вже тут, на землі.

3 стація. Ісус падає перший раз під хрестом

(монс. Йоахим Сімон)

Один священик мав нагоду відслужити Літургію в тюрмі. Звичайно, він думав не про Літургію, а про те, що він має сказати на проповіді для тих, хто буде його слухати. Звичайно, він переживав і щоб добратися до каплиці, йому потрібно було пройти дорогу по сходинках і у своєму переживанні священик наступив на власний одяг, спіткнувся і вдарився. Усі, хто вже чекав його в каплиці, засміялися. Тоді він піднісся, стряс порох із своїх колін і підійшовши до проповідальниці. На цю тему, з якої ви сміялися, я й хотів поговорити. Ми, люди, часто падаємо і питанням є як ми піднімаємось. Христос був прикладом в цьому. Першого разу падає він під тяжким хрестом. Ми також падаємо під проблемами свого життя. Батьки знають, як падати на коліна, коли діти їм зробили щось таке, що батьки не очікували. Може тоді, коли ми переживаємо неприємні стосунки з сусідами, або коли наші брати чи сестри не доглядають разом з нами за нашими батьками. Це ті прикладами, які нам кажуть, що ми падаємо під хрестом. Я наведу приклад з солдатського життя. Деякі можливо стають солдатами тільки тому, що уявляють себе, як вони гарно будуть виглядати у військовому одязі, або як гарно грають військові оркестри. Але потім приходять будні, можливо, друзі не завжди є добрі до нас. Але пам’ятаймо: коли ми падаємо, то відразу маємо і встати, як це робив Господь наш Ісус Христос – Він встав, взяв свій хрест на себе і пішов далі. Тому що завдання, яке стояло перед ним, ще не було виконане. Коли ми підносимо цей хрест, то стараймося робити добре, помиритися, підтримати – тоді Христос є з нами, іде з нами дорогою хресною.

5 стація (о. Михайло Заварчук)

Симон Киринейський допомагає Ісусові нести хрест

Хрест, який придавлює Ісуса до землі, хрест, який завдав вже Йому першого упадку, під тягарем якого зустріла Його мати. Юдейська старшина змушує чоловіка, який також був, за переданням, втомленим, бо повертався з праці на полі нести хрест замість Ісуса Христа. але вони не розуміли, що це є несення замість ІХ, а несення з Христом. Цей чоловік не хотів брати на себе знак ганьби для єврейського народу , але будучи змушений, він кориться і несе його. Потім вже він зрозумів, що це єдиний знак спасіння, який відкриває для людини царство небесне. Цим вчинком Кириней відкриває нам нове бачення. Він показує для нас, щоб ми старалися нести хрести інших. Не нести за них, а нести з ними.

Несення хрестів можливе кожному, якщо він є в сім’ї,  коли жінка допомагає чоловікові, а чоловік жінці, своєю підтримкою, любов’ю, розумінням. Несення хреста також є в різних служіннях: церковному, коли священик служить для людей, несе їхні біди, співчуває, старається допомогти, розраджує. Це служіння є і в різних військових формуваннях. Ви один одному повинні допомагати нести хрест, щоб досягнути якоїсь цілі. Єдиною ціллю на землі, за яку ніс хрест наш Спаситель, є мир – мир з Богом, мир з самим собою. Тому кожен з нас, хто бачить ближнього, який несе хрест, подивіться на нього і впізнайте в ньому Спасителя,який можливо потребує нашої з вами допомоги.

Один хлопчина з молоді прислав мені на пошту кіно. Мені було важко налаштуватись на нього, але коли я подивився цей фільм, про те як Господь приходить до нас і як ми чинимо з ним… Дякуючи цьому Владові, я добре пройшов піст і його пережив. Це був мій хрест. Допомога священику, за яким ідуть багато людей. Він мені допоміг. Тому Господь на цій дорозі сьогодні закликає нас нести одне одного хрести. І Святе письмо закликає нас : носіть хрести одне одного – тільки так ми спасемось.

6 стація. Вероніка витирає Ісусове обличчя

(о. Олекса Куйбіда)

Сьогодні вже багато говорилося про ту дорогу Хресну, дорогу, повну болі й страждання. Але сьогодні ми згадаємо, що ця дорога є дорогою любові. Бо так Господь полюбив свят, тобто нас з вами, що свого Сина Єдинородного за нього віддав. Багато людей сьогодні бачить тільки біль і страждання, а не бачить любові. Тому сьогодні ми повинні наголошувати, що Ісус взяв добровільно цей хрест, задля нашого спасіння. Він прийшов на ю зеслю не щоб ми Йому служили, а щоб послужити і віддати своє життя як викуп за багатьох. Сьогодні ми повинні приймати цей дар – єврахистійну жертву. І не буть тільки пасивним спостерігачами, але й бути учасниками цієї великої містерії спасіння, яку дав нам Спаситель. Уявімо собі той час, коли дорога заповнена людьми, і що крок Ісуса – то зневажання. Його бичують, але ось одна жінка побачила це скривавлене лице і підійшла, обтерши Йому лице. Ісус її винагородив – на цій хустці залишився Його відбиток, і він сьогодні повинен залишатися в наших серцях. Бо ми теж маємо йти до Ісуса з покаянням, щоб принести йому той найбільший дар. Виховуйте це покаяння в собі, бо ми можемо багато ходити Хресними дорогами, але йдучи ними, ми повинні відчувати біль Ісуса, тягар хреста і , наголошую, велику любов, яку нам посилає Ісус.

Сьогодні ми будемо відчувати потребу в тому відбитку у своїй душі. Коли сьогодні відкриваємо серце, душу для Ісуса, цей відбиток залишиться не тільки в наших молитвах, але й в ділах любові і милосердя. Бо молитва і віра опирається на наші діла, а головне – на наше покаяння. Хресна дорога – і є тим місцем покаяння. Йдучи цією дорогою, ми готуємося, щоб сам Христос став відбитком у нашій душі.

Зараз тут зібралися представники усіх силових структур України. Я довший час служу і по частинах, і по тюрмах, і бачу, як бракує тим людям Христа і любові, яку ми повинні їм принести. Тому Ісус наголошує нам, щоб ми подорожнього прийняли, нагого одягнули, спраглого напоїли, відвідали і в тюрмі, і у лікарні. Щоб ми бачили той світ, який потребує нашої допомоги. Може. Та жінка допомогла Ісусові, вона повитирала Його скривавлене лице. Так само ми маємо бачити людей в потребі і допомагати їм, тому що кожна людина – це прообраз Божий. Таким вчинком ми відкриємо свою справжню християнську душу і знайдемо дорогу до спасіння. Амінь.

7 стація. Ісус вдруге падає під хрестом

(о. Костянтин Пантелей)

Живучи на світі, ми, щоб досвідчити велич свого покликання до свободи, наразі дуже часто використовуємо нашу свободу, щоб досвідчити немовби смерть. Ми вживаємо свободу, щоб грішити. Чим є гріх для людської душі, наскільки важка провина показує самГосподь, який не знавши жодної провини, поніс провини кожного з нас. Тягар людського гріха є великий. Ціна гріха є смерть. Коли ми грішимо, то наче провокуємо смерть, що внаслідок того гріха чи залишимося жити, чи нас більше не стане. Адже щось всередині нас каже нам, що ми не можемо вмерти, що ми будемо жити вічно. Проте наслідком гріха таки є смерть. І ГНІХ показує, що тягар кожного гріха – це тягар смерті. І Він, що є життям усіх, падає під тягарем нашого гріха, ілюзії свободи, коли ми , вважаючи себе свобідними, чинимо гріх.

Наша свобода – великий Божий дар. Але дар, який маємо вживати не для гріха, а для того, щоб жити з Богом. Але на жаль зло завдає нам болю і страждань, нав’язуючись нам у житті і ми свідомо чи ні, інколи поповнюємо гріх і стаємо джерелом непорозумінь. Господь підбадьорює нас, щоб ми підвелися з гріха і пам’ятали, що дар життя і дар відкуплення є настільки величним, що смерть не може запанувати над людською душею. Саме тому вживаймо нашу свободу для того, щоб наше життя перетворилося на молитву прослави Божого імені, на торжество божественної любові в нашому житті. Бо любов найбільше досвідчується в тому, коли Бог, бачачи наше гріхопадіння, нас не відкидає. Але підносить нас, зодягаючи знову у безмірну гідність божих дітей, щоб ми могли далі звершувати нашу життєву дорогу і саме як діти Божі досвідчили Божу дорогу.

Стація 8. Ісус промовляє до плачучих невіст

(о. Микола Квич)

Йдучи по дорозі відкуплення людського роду, Ісус зустрічається з групою плачучих жінок. Тих жінок, які готові розділити страждання Ісуса Христа і виявляють це через свої сльзи. Хочуть помогти, але не можуть, бо ніхто їм цього не дозволяє. Дивлячись на них, Ісус Христос робить їм зауваження: не співчувайте мені, а радше зверніть увагу на себе і на своїх дітей. Плачте над собою і над ними. співчуття однієї людини до іншої – це звичайно є велика християнська справа, але також великою справою є побачити, ким ми є самі. Побачити свої гріхи. Військові у своєму житті часто застосовують маскувальну сітку. І таку ж сітку дуже любить одягнути людина на себе. Збоку часто ми спостерігаємо, які інший робить проступок і своїм язиком любимо осудити її, вказати на її гріх, забуваючи про те, що маємо теж свої упадкки, і часто вони є ще більші, ніж упадки ближнього. Тим не менше, ми вдягаємо цю маскувальну сітку, щоб інші не бачили, ким ми є насправді.

Христос робить зауваження жінками: не плачте наді мною, а плачте над собою. Побачте свої проступки і за них кайтеся. Зверніть увагу на тих, хто є біля вас у повсякденному житті, на ваших дітей, яки ви їх виховуєте, як пускаєте їх у той світ. Кожного дня наші діти є біля нас. Так буває, що ми забуваємо, що наші вчинки чи проступки вони одягають на себе. Дуже часто ті ж самі проступки беруть і курсанти від своїх наставників. І над цим так само ми маємо задуматися, яке покоління ми виховуємо біля себе для того, щоб їх потім пустити у світ. Молімося, щоб Господь Бог дав нам тої мудрості побачити не тільки проступки наших ближніх, але й свої.

9 стація. Ісус падає третій раз

(о. Юліан Шеремета)

Як тяжко нам є падати. Коли після першого разу ми встаємо і падаємо вдруге, це набагато болючіше. А коли після того зразу падаємо втретє, це найболючіше. Ісус утретє падає. Це було Його останнє падіння на Хресній дорозі. Хрест давив Його рамена нестерпно, ноги не могли Його нести, в голову колов терновий вінок. Попри те після третього падіння Ісус встає, щоб донести хрест до кінця, до тої гори Голготи, де Він остаточно звершить відкуплення. Цим падінням і вставанням ІХ показує нам, скільки б ми не падали, в Ісусі Христі є сила встати. Скільки б ми не опускалися, а може й нас принижували, але коли ми з Богом, ми маємо силу встати. Ця сила не наша, але її дає нам Господь. Зневіра – це найгірше в житті. Коли людина зневіриться, вже немає надії. Надія вмирає останньою. В той момент, коли ми зневірені, хочу щоб кожен знав, що тоді Ісус є найближче біля нас, Він хоче нас підняти. В цей час Бог нам хоче дати нове життя. Пам’ятаємо – ми йдемо по Хресній дорозі, але знаємо, що вона закінчиться один – воскресінням. Багато хто не думав, що вона закінчиться так, але вона закінчується тріумфом Христа. і навіть якщо б ми вдесяте впали і вдесяте встали з хрестом, пам’ятаємо, що з Христом ми є переможці. Не гріх нас поборов, а Христос, який є переможець в нас, приносить нам визволення від гріха. Бо він падав, взяв наш гріх на себе, тому він як ніхто знає, як допомогти нам встати. Тож прибігаймо до Христа в особливий спосіб, просімо Його допомоги, бо Він ніколи її не забирає, а лише дає.

10 стація. З Ісуса здирають одяг

(о. Ігор Федоришин)

Ісус стоїть нагий. Але вояки не дивляться на Христа, їм цікава Його одежа. Вони її рвуть на частини і кожен залишає собі трофей. Але хітон є увесь тканий, і вони пошкодували його рвати. Христос стоїть нагий і не має жодної одежі, яка б прикривала його наготу. Можливо, він вдивляється в лиця і хоче подивитися на лиця людей, побачивши там співчуття.

Але бачить в очах людей зневагу, погорду і не знаходить краплі жалю. Він, котрий все своє життя присвятив служінню людина: хворих зціляв, грішників навертав, мертвих воскрешав. Він покинутий всіма, зневажений отими вояками, які, дивлячись на Його наготу. ділять Його одежу. сьогодні у Зарваниці зібралися військовослужбовці зі всієї України. Тому наше з вами завдання для військовослужбовців не уподібнюватися до тих вояків, як здіймають з Ісуса останню одежину. Наше з вами завдання вірою і правдою іти за Христом, помагати Ісусові в Його житті, в Його служінні. А в чому полягає наша допомога Христові? Це вірою і правдою служити народу України, служити ближньому своєму. Можливо, коли дивлячись в обличчя людей, Ісус Христос шукає допомоги і співчуття, і не знаходить, - так само і ми в своєму служінні не завжди знаходимо співчуття і розуміння. Але на фоні того лишаймося до кінця вірні своєму покликанню – служити своїй батьківщині.

11 стація. Ісуса прибивають до хреста

(о. Степан Сус)

Ісус любив нас любов’ю, яка вміє відповідати, знає, що таке відповідальність. Як любимо ми його? Як любимо людей, які є поруч біля нас? Чи справді наша любов до Бога є щирою? Чи дійсно наша любов до ближніх, до близьких, до рідних, до дружини, до дітей, до тих, з ким мені доводиться кожного разу служити, стояти в строю, є любовю щирою і чистою? Чи я не заблукав у своїх почуттях? Чи я ще усвідомлюю те, що любов завжди є відповідальністю? Світ сьогодні вчить нас любові безвідповідальної, любові дешевої, яку показують на бігбордах, яку рекламують, яку можна сьогодні купити, а завтра продати, післязавтра забути, а пізніше стидатися. Стидатися того, що я міг, чи могла, так любити. А Бог не стидався, Бог нас любив до кінця. Тому що Бог нас любив щиро, відкрито і ми є всі свідками і учасниками цієї любові. Помолімося сьогодні на цій 11-й стації за всіх тих людей, які сьогодні люблять, які ще не вміють правильно любити, які помилилися, попеклися на власних почуттях, які комусь збрехали, що вони люблять, але не любили. Помолімося сьогодні за всіх тих, що хочуть бути любленими, хочуть відчути це почуття, справді щире, відкрите, - те почуття, яке Господь вклав у душі кожного з нас.

12 стація. Ісус вмирає на хресті

(о. Зеновій Колтун)

Ворогами Його були фарисеї, юдеї, садукеї, багато інших ворогів Христових. Вони ликують, тішаться, радіють, що довершили свого замислу. Вже помер, більше не буде оздоровляти, поучати, більше не будуть ходити юрбою, тисячами за Ісусом. Скінчилося. Умер, поховають і потому все. Вони не знали про те, що це тільки початок усього життя. Так само є часто з нами. Людина вмирає. Багато є таких, що думають, що коли людина померла, то закінчилося її життя. Але з того моменту починається вічне життя. Нам Христос своєю смертю обіцяє Боже царство і дає нам вічне життя. Тому пам’ятаймо завжди, що колись закінчиться біг нашого земного життя і мусимо, кожен з нас, перенестися до вічності. Помолімося, за добру і щасливу смерть, щоб ми могли бути приготовлені до неї кожної хвилини.

13 стація. Ісуса знімають з хреста

(о. Іван Шкомбатюк)

Усе, звершилося. Учитель з Назарету ніяких сподівань не виправдав. Не сталося чуда, на яке всі сподівалися. Бій був програний. Залишилося багато запитань: для чого це все заколотилося, кому потрібен був кривавий фінал? Чи не варто було собі жити, нікого не зачіпати, нікому і ні в чому не перечити? Коли паломник повертається зі світу зі свого покутного шляху, приходить затишшя. Постанови виконані, покута звершена. І що далі? Це затишшя може супроводжуватися різними ситуаціями з боку ближніх. Хтось подивляє цей геройський подвиг, хтось може дорікнути і насміхатися, що це є змарнований час. А ще дехто може просто підтримати і подякувати за те, що було його згадано в молитві. У душі паломника можуть бути також різні думки: радість від довершеного, навіть якесь розчарування, що може не сталося все так, як мало бути. Але найголовніше, що у кожного в душі витає мир. Ознакою доброго паломництва є розкаяння і сповідь, Святе причастя і мир в душі. Плоди паломництва стають явними пізніше. Ісусе, допоможи від початку до самого кінця довіряти Богу і виконувати Його волю. Ісусе, допоможи перейти цей шлях до кінця.

14 стація. Ісуса кладуть до гробу

(о. Андрій Хомишин)